Як живеш ти у серці моєму,
Україно, безкрая-пшенична?
Ти – мій дух? Чи одна з давніх звичок?
У які ти складаєшся теми,
І чому так до себе всіх кличеш?
Проростаєш у гілці вербовій,
У народному слові ґаздині.
Гуси з луків, в своїм ґелґотінні,
Душу рвуть і полощуть до крові –
Ми без тебе – розгублені тіні…
Білим леготом вкриті світанки
Різнотрав’ям прикрасять обійстя.
Українці усі дуже різні,
Та за землю – стоять до останку,
Боже світлий, помилуй Вітчизну!
Вірші всі задля тебе й поеми,
Вся любов неосяжно-кринична.
Ти – мій дух, що бурхливий, мов річка?
Як живеш ти у серці моєму,
Україно, рішуча й велична?
/Надихнула картина українського художника Ярослава Чижевського./
