Сяйво те, що від ніг до волосся твого здіймається,
пружність та, що округлість м’яку огортає, –
не з перламутру вони, не з холодного срібла:
з хліба ти вся, із плеканого вогнищем хліба.
Збіжжя дозріле житницю плоті твоєї заповнило,
як пишне тісто, од жару набухле до краю,
злаки грудей розросталися, множились,
моя ж любов – у нетрях землі вугіллям палала.
Хлібом єси – чоло твоє, ноги, плечі…
Хлібом насичусь – уранці народиться знову.
Тіла жаданого шал – ніби полум’я печі.
Млосний вогонь нам повідав таїну крові,
збіжжя святою бути тебе навчило,
від хліба ж – м’який аромат і жива твоя мова.
Пабло Неруда, пер. з ісп. О.Міськової
__________
La luz que de tus pies sube a tu cabellera,
la turgencia que envuelve tu forma delicada,
no es de nácar marino, nunca de plata fría:
eres de pan, de pan amado por el fuego.
La harina levantó su granero contigo
y creció incrementada por la edad venturosa,
cuando los cereales duplicaron tu pecho
mi amor era el carbón trabajando en la tierra.
Oh, pan tu frente, pan tus piernas, pan tu boca,
pan que devoro y nace con luz cada mañana,
bienamada, bandera de las panaderías,
una lección de sangre te dio el fuego,
de la harina aprendiste a ser sagrada,
y del pan el idioma y el aroma.