Існують люди, що в житті
віддали сили всі свої.
Мене плекали і ростили,
і розважали, і любили.
Вони мене навчили жити,
навчили думати, любити.
Пройшло дитинство поруч з ними-
тепер вони вже посивіли.
Багато часу вже пройшло,
але лишилось ще добро.
Не вмерли ласка і тепло,
хоч розікрали вже давно:
Все, що на чорні дні лишали,
до чого руки прикладали.
Вони не стогнуть, а живуть
і нам всі сили віддають.
Вони для мене надзвичайні,
такі веселі і печальні.
Вони зробили, що могли,
щоб краще жити ми змогли.
Настав нарешті і наш час-
любити їх, як вони нас.
Зробити старість їх такою,
щоб не здавалася сумною.
1997-1998
Дорогим і нині вже померлим дідусю і бабусі.
