Душа перестала співати,
Її вогнем болю обпекли
Вона воліла кричати,
Та тихо з очей сльози текли...
Голос знову зірвали,
З грудей вирвали серце,
В голову цінності диктували
Поки душа вдягалася в берці.
Не можна тихо кричати,
Сміятись уголос не можна!
Сили і віру страшно втрачати,
Молиться наче безбожна.
А їй би у небо літати,
Тягнутись угору все вище,
Хмари у руки збирати,
Співати пісні зовсім інші...
Крила обітнені в прірву скинуті,
Тавро на спИні запечене,
Руки і ноги в колінах зігнуті...
Вона вважалася небезпечною...