Стою на причалі, вдивляюся в море,
А бризки солоні цілують лице.
А море величне, таке неозоре,
Розчісує вітер його гребінцем.
А хвилі слухняні, йому піддаються,
Біжать, щоб погладить гарячий пісок.
Несуться за вітром, спішать і сміються,
Обнімуть, цілують - ніяких думок.
Які безтурботні, ну зовсім, як діти,
На зміну вже інші погратись пливуть.
Неважко мені їх у цім зрозуміти,
Отак в цій стихії постійно живуть.
Та й вітер із ними нарешті награвся,
Пора відпочити, скінчилася гра.
До берега тихо, безсилий добрався,
Не треба себе марнувати дарма.
------------------------------------------
Натисніть на картинку
Як же гарно, Надя! Так правильно все передала... дійсно біля моря - ніяких думок... одна краса, яка тебе огортає і поглинає повністью. Забуваєш про все. Особливо на пляжі.