Бачу ïï, та чую думки, це мiй кiнець, чи навпаки?
Чи це початок новоï глави? - все, що пiзнав, я лишаю тобi.
Усе: чим хворiв, чим жити хотiв - усе це лишаю у спадок усiм.
Заможним не зробить, але надихне, гадаю цей досвiд нiколи не вмре.
Без зайвих вагань i присмаку мiдi, ступаю до тебе, ступаю в обiйми.
Без зайвих вагань, та слiв недоречних - блискучiсть очей спонукає до втечi.
Зiницi закохують, штовхають у вирiй, штовхають до себе - цей свiт застарiлий.
Цей свiт чорно-бiлий, я втрачаю свiдомicть, я вiддаю геть усе, а що маю натомiсть?
Кохання, турботи, усi тi вагання - для кого це все? Усе життя як змагання.
Та можна сидiти обiйнявши колiна, дивитись на море, домалювати вiтрила.
Вiдпочивати у лici, десь бiля камiну, дерев'яний будинок - наче кадр iз фiльму.
Чи у костюмi бiля краю платформи, чекати на потяг з роботи додому.
Або ж замiсть того нажертись до бiса, та дочекавшись - лягти пiд колеса.
Шляхiв досить рiзних багато у пiснях ...
Шляхiв досить рiзних багато у всiх нас ...
