*****
Дорогою стрімкою власного життя,
Що іноді прискорює серцебиття
Від сірого, буденного вкрай сум’яття,
Яке душі туманить світлі почуття,
Завжди лише іди вперед без вороття,
Туди, де жде тебе омріяне буття,
Котре в думках плекав ти ще від сповиття,
Від першого проміння сонця сприйняття,
Від сяйва якого твої відчуття
Цей світ сповістили про прибуття;
З яким і теперішнє, і майбуття
Єдиною ідуть стежиною життя,
На кóтрій і без твóго на те прийняття
Стрічаються сміх втіхи і горя виття,
Любові й ненависті темної чуття,
І відчай, й надія на краще життя,
В якому доходить усе до пуття;
Всіх мрій і бажань яснé відбиття,
Що шлях твій осяює до забуття
Всього, що душу й серце без співчуття
На шмаття рве безщадно, без каяття.
Та що би не стрічалось на шляху життя,
Усе сприймай як слід. Тобі передчуття,
Твій розум, досвід, серця світлі почуття
Поможуть віднайти прохід із «небуття»
До сповненого аж до перелиття
Яснѝм змістом-сенсом твого прожиття,
В якому ти впевнений і без взяття
Найменшого сумніву лиш почуття,
Що скарб найцінніший ‒ це наше життя.
Євген Ковальчук, 12. 01. 2016
