Зібрали в полі урожай,
Деінде зерня залишилось.
Сюрчання чути різних зграй,
І крик, і гамір тут зчинились.
Жадоба вижити в цім світі,
Внесла у зграї корективи.
І де тут правду цю подіти,
У кого будуть перспективи?
Сильніша всіх - вороння зграя,
А іншим птАхам - буде зась!
Хто переможе тут, хто знає?..
Ворона біла десь взялась.
Усі покинули роботу,
На неї пильно подивились.
Чекать від неї тут підлоту?
Усі повільно відступились.
Красива все ж була собою,
Цим відрізнялася від всіх!
Хоч біла - серце з добротою,
Та враз почула зграї сміх.
Тихенько клюнула зерно,
Від страху все ж іще тремтіла.
До цього звикла так давно.
Та раптом зграя налетіла.
Вона від них не відбивалась,
Стояла мовчки, гордо, сміло.
Вороння зграя здивувалась...
Знялась біленька й полетіла.
Птахам було вже не до їжі,
Ледь не забили цю малу.
Вони ж від неї були дужчі,
ТА ж перемогла цю кагалу...
За що ж вони її побили,
За заздрість, серця доброту?
Невже вони не зрозуміли,
Що мають в серці пустоту...
Цікава лірика з чудовим, мудрим змістом!
Гарний вірш! 
Є над чим замислитися! 
