Світло-сині незрадливі очі -
Вікна запітнілих автотрас…
На вокзал втечу цієї ж ночі,
І візьму у перше «перший клас»!
Я буду розглядати всю дорогу
Каміння, пагорби, моря й ліси,
І буду в них шукати свого Бога,
Як аніміст шукає там душі.
Вдихну хмільне повітря «недоміста»,
І перегар з сусідських лавочок.
Мене, загублену дитину комуніста,
Щось надихне знайти свій власний крок!
Свій страх. Себе саму. Без передбачень.
Без гороскопу і без ніжних слів.
Під шум холодних, метушних побачень.
Під шум столиці «непроснутих снів».
