Якби ті сни не снилися мені,
Можливо б, не блукав в людському галасі,
І в світі авантюрному вогні
Тоді б цілком реальними здавалися.
Крізь мішуру реалій непростих,
Заточених на власному збагаченні,
Наважиться пройти не кожен псих.
Та й то, якщо запросять на побачення!
Уперто я шукаю вдень людей
Зі свічкою правдивого апостола.
Побачу контур - штуцер в хід іде
І біль лунає вирішальним пострілом.
А навколо свавілля й лабуда,
Й каміння, що з підвалин церкви вирили…
Де той Грааль, де та свята вода?
І де ті мимри, що про це промимрили?
П’ є люд в саду культурно самогон,
Сливовий, яблуневий, нерозбавлений.
П’яниць у Лавру занесе ОМОН,
Який над Словом сторожем поставлений.
На кожного по Церберу у нас -
Ми не готові жертвувать безпекою…
Не ми такі – такий паскудний час.
Принаймні, мудрі люди так подейкують.
Сховаюсь в мушлю власного «лаве»
Без натяків і зайвого запрошення,
Бо в кожнім з нас й лукаве «Я» живе
І вимага свого жертвоприношення.
29.07. 2021