Ми часто сліпо довіряєм,
Коли потрібна допомога,
І чується якийсь неспо́кій
Чи на душі жеврить тривога.
Надіємось – вчитель навчить,
Його дитина зрозуміє,
Вірний діагноз лікар дасть
І відвести́ біду зуміє.
Надіємось – вони ж все знають!
Пра́ва на похибку нема,
Бо там, де вчились, добре вчились,
Час провели все ж не дарма.
Самі екзамени здавали,
( ні, не за гроші з заграниць)
Часом у книжку заглядали
(а мо і не зняли́ з полиць).
Ми заглядаємо їм в очі
І віримо понад усе,
Вони ж все знають і все вміють
Біду й на цей раз пронесе.
На сто не вір з першої спроби
Допуск на похибку все ж дай,
Просто все знати неможливо,
Як маєш час, то почекай.
Розставить він все по полицях,
Поможе рішення знайти
Оте єдине, надпотрібне
І вкаже шлях куди іти.
Не всі знайшли свою дорогу
Й не до душі всім їхній фах,
Де треба плавати, як риба,
(в професії ) чи почуватися мов птах.
Коли ж збагнем, що віддавати
Знання свої все ж таки дар?
Тільки нелегко він дається
Тих справжніх знань терпкий нектар.
p.s.
В нас і політики всі мудрі,
(розу́ми вже поїли всі),
Та все не вийдем на дорогу,
Як не в кюветі то в фосі́.
10.06.2021 р.
