За народними мотивами на розсуд читачів,
бо таке в наш час іноді буває не тільки з алегоричними персонажами, а й з людьми та цілими країнами.
На галявині під лісом,
Скільки було сили,
Пса Сірка без компромісу
Вовки обступили.
І крутився бідолаха
Вищав наостанок,
Думав піде вже невдаха
На вовчий сніданок.
Та, мабуть, іще судилось
Сіркові пожити,
Бо вовки, Сірку й не снилось,
З ночі були ситі.
Вожак вийшов, гордо став,
І крізь вовчу змову,
Сірку в крузі зачитав
Ось таку умову:
«-Ти повинен пам'ятати,
Що й ми милість маєм -
Овець будеш заганяти
До нашої зграї.
Готувати нам тили,
Та інформувати,
Що господарі пішли
Вже спати до хати.
Нас не треба, брате, злить,
Подумай, як слід:
Бо попадеш вже за мить
На вовчий обід.»
…І Сірко, як міг старався,
Був гідним васалом –
Все робити намагався
Як вовки сказали.
…Та прийшла зима холодна,
Замкнені сараї
І настали дні голодні
У вовчої зграї.
Що ж робити, таке діло,
Практика така:
Подумали, пожаліли
…Та й з'їли Сірка.
Кістки в яму поскладали
Під лісом, у лузі
Й на табличці написали:
«Сіркові від друзів».
І летіли, наче ноти,
Слова тихим лугом:
«-Він для нас був патріотом
І більше, ніж другом…».
Тож під вигуки і втому,
Про пам'ять таку,
Написали по другому:
«Від колег Сірку».
