Дев’яте травня, дід перед очима,
травневий ранок, кольорові сни,
трішечки скрипнув, не хотів, - дверима,
крізь сон почув його медалі й ордени!
Збирався на парад, курив цигарку,
до блиску чистив, не спішив, - взуття,
мають зустрітися сьогодні біля парку,
традиція така на все життя!
Глянув на діда, всі у ранах ноги…
казав що є осколок й в голові,
а він, - Олєжик, все для Перемоги,
хоч інваліди ми, - зате живі!
Дев’ яте травня, дід навіки в серці,
Немає з нами тридцять дві весни,
а я чекаю…зараз скрипнуть дверці,
його побачу й переможні ордени…
