Розквітло зорями небесне поле,
І місяць світить на чумацький шлях –
Яка прекрасна тиха ніч довкола,
А у душі чомусь панує страх.
А може то й не страх – якась тривога,
Розгубленість, сумні передчуття...
Що, врешті-решт, життя? Складна дорога
Із небуття крізь терні в небуття.
Але її так лячно загубити,
Звернути манівцями не туди,
Свій континент в тумані не відкрити,
Не врятувати друга від біди,
Піти чужими звабними стежками,
А власну не впізнати, не знайти,
До вічної крізьвимірної брами
Лише розчарування принести.
(Твір зі збірки “Крізь часу плин”)
