|
Холодно …. Сьогодні стало ще холодніше. Звичайно, газових балонів є достатньо на багато – багато років. Але якщо мріяти про хоча б невеличку прогулянку тунелями метро, то вона стає все менш досяжною. Потрібно буде щось видумати. Про подорож назовні вже навіть не йдеться … Таке враження, що там вже давно набагато нижче шістдесяти градусів … Це та позначка, яка колись просто жахала. А зараз видається мало не мрією …
З того часу, як шість велетенських платформ покинули Землю, минув майже рік. Люди покидали планету якось приречено, похмуро … Що видавалось абсолютно зрозумілим і природнім. Адже це дім ... .
Китайська та американська платформи видавались найбільш перспективними … Сотні вчених з України, отримавши запрошення, спеціальними літаками добиралися до далекого американського берега. Схопивши свої сім'ї, вони не навіть не намагались видумувати щось для своїх колишніх співмешканців. Шукати якесь спільне рішення? Так склалось. Так завжди відбувається у суспільствах, де наука плететься "позаду поїзда на мінімальних правах".
Купки олігархів намагалися собі придбати право на цю американську мрію. Як виявилось, тепер за гроші можна було купити не все. Тоді вони кинулися на омріяний російський борт, що видавався їм останнім шансом. Але й тут кримінальні клани жорстко відслідковували потрібність кожного нового пасажира. Спрацьовували старі сімейні зв’язки, фальшиві паспорти, підробка документів. Можна собі лише уявити, як ця строката публіка буде вживатися у відносно невеликому просторі без традиційних розваг, закордонних курортів та дорогих ресторанів. Ярослав, а так звали нашого героя, ніколи б в житті не вибрав такий життєвий простір. До американської мрії було далеко, але була ще європейська платформа. На жаль, життя склалося так, що потрібно було поступитися своїм місцем. І він це зробив.
………………………………
Земля зіштовхнулось з іншою планетою. Було багато часу, щоб підготуватися до цього моменту. Людина змогла врятувати себе, та не змогла врятувати свій дім. Чому так сталось? Чому хаос переміг впорядкованість?
Можливо, вартувало раніше думати про свою мобільність у космосі. Інвестувати значно більше грошей у це …. А не у розваги, кіноіндустрію, величезні палаци і показову розкіш … Сховавшись у віртуальність, багато хто навіть не пробував рятувати себе та близьких. Світ виявився таким різним і беззахисним.
…………………..
Входи у метро було завалено з усіх сторін. Цистерни з водою валялись покинуті у цій штучній, створеній людською працею велетенській печері. Запаси накопиченого протягом років кисню як для однієї людини видавались цілковито достатніми. Але ставало все холодніше …
Ярослав блукав в одному з тунелів, коли раптом десь усередині муру прозвучав стук … Йому здалось? Перестала витримувати самотність людська психіка? Мабуть, не варто навіть підходити …
Але завтра він знову буде тут і знову вслухатиметься у тишу …
І післязавтра …
І потім одного разу стук повториться …
«Там справді хтось є».
Мабуть, рідко хто так кидався на кам’яний мур з звичайним гірничим інструментом … Можливо, когось вдасться врятувати?! Можливо, це буде цікавий співрозмовник для довгих холодних вечорів … Хоч, яка тепер різниця - вечір чи ранок?! Можливо, комусь потрібна допомога?
Так знову з’явився сенс у житті. Нарешті вдалося зробити невеличкий пролом у сусідній тунель. Ярослав вдивлявся в темряву … . З того боку, здається, теж запанувала нерішучість …
Так він познайомився з Лізою …
…………………..
- Боже мій, а як ви не опинились на якомусь з кораблів?
- Все дуже просто. Я лежала у лікарні. Підключена до апарату штучного дихання. Оскільки мало хто сподівався на моє одужання, мене так і залишили … . Навряд чи тут у когось виникали за умов, що склалися, якісь глибокі докори сумління. Раптом до мене повернулась свідомість ... .
- І ви потрапили у життя без життя …
- Я чомусь вирішила, що мій останній шанс – це метро. Я до цього часу не можу зрозуміти, що насправді сталося.
- Тоді я матиму про що вам довго і нудно розповідати …
- Нам слід закрити цей отвір. Мені здається, що у цьому тунелі надто швидко пропадає тепло.
- Ну тоді берімося до праці.
……………………………
Про що можна розмовляти з Жінкою? З цією - єдиною на планеті? Про одяг, про друзів, про вечерю у ресторані … О, ні ... Здається, що іноді ми саме так і проводили більшість свого часу … Про дітей? Про художні фільми? Про книжки? Яка ж це біда, що останні роки ми так мало читали ... .
У Ярослава і Лізи спочатку взагалі не виникало жодної проблеми з тим, про що сьогодні розмовляти … Вони говорили про Землю …. Якою чудовою вона була … Якою неймовірно прекрасною вона була … І що там зараз на поверхні … З її океанами, річками, парками і скверами … Що там залишилось …
Чи колись хтось на якомусь космічному кораблі виявить залишки нашого життя … І скаже: це все створено природою … Вітром, зсувом плит, зіткненням з астероїдами … Тут ніколи і не могло бути ніякого життя … Бо ця кам’яна брила прилетіла з міжгалактичного простору …
І раптом, хтось, риючись у дрібному камінні, знайде чудову статую або іграшку … або, о диво, телефон …. Не знаючи навіть, що це таке …
Ярослав став одним з найщасливіших чоловіків Всесвіту … Чому? Бо можна було розмовляти про все. Все було цікавим. І найбільшим найчудовішим шоу було двоє чудових глибоченних очей ... А що Вона? У неї своє бачення Всесвіту ... Вона знає, як важливо просто дихати, бачити, розмовляти, просто обійняти ... Самою своєю присутністю вона наче освітлювала все навколо.
…………………………..
Ви думаєте, що за таких умов люди не можуть бути щасливими … Ви думаєте, що їм залишилось кілька місяців, а може років … А потім стане все важче дихати, зовсім не залишиться чистої води, у їхній маленький сховок пробереться жорстокий космічний холод … Так, це все буде … Але поки що у цьому замкнутому покинутому світі «плела свою дивну казку любов», читалися вірші, співалися пісні …
І цього щастя у них не міг відібрати ніхто … І це було найважливішим. І не існувало жорстокого космосу. І було зовсім далеко до кінця. Бо коли людина любить, у її голові зринають зовсім фантастичні ідеї. І трапляються зовсім фантастичні речі.
ID:
904538
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 12.02.2021 20:54:52
© дата внесення змiн: 08.03.2024 21:20:05
автор: Дружня рука
Вкажіть причину вашої скарги
|
дякую ... так, лише б не стала дійсністю
