Закосичуєш трави, мій березню, в чисте роздолля,
Сива матінка-сонечко знов : «Дочекалась…» - зітхне,
Не розкажеш, як серце чекало того березоля,
Він прийшов, а сліди дарували нове і нове!
Видно теплі й щасливі у нього біжать ноженята:
Розбудив і розбурхав пісенні фіалкові сни,
Обійняв і промінням зігрів змерзлі вікна у хаті,
І матусю зігрів, що всю зиму чекала весни.
А у неї в очах, чи то проліски, чи материнка,
Розтопили крижинку, натішившись днем досхочу.
У мелодію вірить ізнов журавлина сопілка
З переборами вітру на струнах дзвінкого дощу.
Ще день-два…і злетяться із вирію в рідному краї,
І розкажуть дива, і весну принесуть звідусіль,
І згорне῾ться душа…й, розгорнувшись, ізнов заспіває
Ті пісні, що з птахами приніс нам чудний березіль!
І почнеться цей Світ, ніби ера невтомного Ноя,
Ти візьми його в серце, мов ноти сліпий музикант!
Це – Моя Україна, застигла у чистому Слові,
Мов сльоза на вітру…полум’яний душі діамант!
(Березень 2020-березень 2021)
*«Березіль»- ( ч.рід ,заст. –«березень».
Академічний тлумачний словник укр..мови)
#Тетяна_Прозорова
