Ну як примусить долю покоритись,
Щоб була лагідна для нас?
І щоб вона змогла цьому скоритись,
І щоб в житті було так повсякчас.
Важка моя ця просьба - добре знаю,
Чому ж тоді в житті однім щастить?
А я свою, як є, завжди приймаю,
Не раз ти намагалась засмутить.
З тобою я борюся, як умію,
Прихильною ти не завжди була.
Життя - це боротьба - я розумію,
Додай мені хоч трішечки тепла.
Прошу про це я також і для друзів,
І за мою рідню тебе прошу.
Ти не тримай усіх нас у напрузі.
Почуй усе оце, що я пишу...
Чудові роздуми про цю нескорену подружку - доленьку.
... З тобою я борюся, як умію... Але народна мудрість каже : проти долі не попреш.
Вірш гарно написаний, сподобався,Надійко.
Успіхів Вам! 
