Палюче сонце й відчай у серцях,
Нестерпна спрага у німій пустелі,
Безмежна спека і сухість на устах,
Розбиті мрії, стіни, стелі.
Палюче сонце й засипані сліди,
Мільйони кроків й золотий пісок,
Та як знайти краплиночку води ,
Щоб зробити хоч ковток?
Палюче сонце й мучить спрага,
Та треба йти не можна зупинятись,
Повзти в пустелі не абияка відвага,
В бою з собою не мислимо здаватись!
чудовий вірш, пані Вікторіє 
