Неприступні стіни, вікна як бійниці –
Замок у Карпатах, сніжна ніч, імла.
Виє вовком вітер – милі до дзвіниці!
Чом чекаєш, брате? Швидше до тепла!
«Милий подорожній, кличе вас господар,
Грати й двері кличуть! Білий хліб, вина?
Наливайте, пийте – мій торішній бондар
Забезпечив добре… зиму… Пий до дна…»
«Буду вік удячний, пане воєводо,
Прихистили вчасно!..» «Скільки той ваш вік!»
«Вишукане питво! Пісне, насолодо!
Виноград збирали точно не торік…
Я б спустошив діжку!.. Бачив я, з балкона
Місяць ви водили, розстилали шлях…
Кажуть, у легендах, гори ці дракона,
Що розбив османів: клятих на кілках
Крики чули довго, не помруть і досі,
Не побачать раю…» «Кажуть… У казках…»
«Влахіє, Молдово! Скільки я в дорозі!
Скільки байок чув я – замок на кістках!..
Думав, що розв’яже, а бере дрімота:
Не забудь, козаче, завтра запитай
Про союз Богданів, церкву, бо субота…
Чи то правда, княже, що не світить рай?»
05 січня 2021 року
Хурделиця завила й закрутила ще зухваліше. Несподівано звідкілясь добився ледь чутний монастирський дзвін. Бог його знає куди подівся кінь, супутники. Не розгледіти більше й колись пишної делегації. Війни, союзи, зради, дезертири. Від посольства лишились самі Богданові папери…
Час рибку тягнути, час підвідпустити, приспати її пильність… Чому зупинили наступ на посполитих? «Так то з огляду на шведів – пересторога, перечекаємо». Перелякалися вони. А як на мене чудові хлопці ті шведи, особливо коли з посполитими чубляться. І з москвинами коли – теж не зайве. Яка війна? Які домовленості? А немає! А от про підданство вони пам’ятають. «Краще шведи тепер трохи посполитих поб’ють, а ми їм допоможемо. Посполитим звісно, ну не шведам же допомагати! І ви їм теж допоможіть. Посполитим звісно!..». Ні, не буде такого, щоб Військо Запорізьке!..
Та де той бісів замок? Вони може й правильно так її крутять, ту політику, але й нам своє робити. Хмельницького на переговори не пустили? Не його то справа такими речами тепер голову забивати? Зрозуміло, наша справа хлопська, підданська, ваше панське, тьху ти, царське високосте. Так, але не так… Трансильванія… Тепер-таки бачу, не Семигород, а й справді Залісся. Чи Волощина знову? От тобі й «кордон на замку». Іди он туди й туди, поверни, покрутись, перехрестись, аж там і… не Молдова вже, а… За роз’їздом… Не було ж ніякого роз’їзду!
Ах, Молдовонько! Сонечко, вино! А серед цих гір і сонце заходить раніше, і сходить пізніше… І сіромахи мають бути, а може й не тільки вони… Та й де ті сім у легендах оспіваних міст-фортець? Ну хоч одне! Скільки ще до них шкандибати? Та й кажуть, що не сім їх ні разу. А вісім чи шість, чи… Коротше, підбріхують сакси. І не тільки сакси. А золото мають і родовід знаний. Не те, що ти, Богдане, «княже русі». А хто окрім Паїсія, єрусалимського патріарха, до тебе ще так звертатиметься? Та й для того ти не більше ніж вчасний тимчасовий важіль. Не вигоріло з Молдови княжим родом генеалогічне древо переплести й до того в пильного султана ключі від цієї православної землі лестощами й побрехеньками придбати, ой, не вигоріло. А посполиті тобі тепер і «шляхтиче суботівський» не скажуть. І козаки «Олексіїв друже» цідитимуть скоро… А ти і не друг йому, тільки підданий. Дарма що Владиславів був – проти парламенту дружили, і Гіреєв – проти посполитих. Гетьман! А чого гетьман?! Гетьманської держави! Ого! Війська Запорізького! Чи вже Великого Князівства Руського? Та де там. А рід королівський – тьху на нього! Як це не готові ще до такого? А от звикайте! Про республіку Кромвеля без монархів чули? А про Голландію? То ви за традиції?! Нічого-нічого, і ваші голови скоро з плах селянських «заусміхаються». Запоріжжю взагалі узурпатор. «Лорд-протектор», щоб тобі. Не Кромвель, не Англія. Але шляху назад немає. Хоча є, звичайно, у розумній мірі. Вудила підтягнути-підвідпустити. Політика! Але без союзників у ній не виплисти. Тут хоч Семигород, хоч Валахія, хоч Молдова. Як на Москву більше не можна розраховувати, то й Швеція нам за милого друга зійде. Ворог мого ворога… І до Криму посли знову поїдуть…
Що за?.. Що це там миготить? Та невже я знайшов той самий славнозвісний «замок у горах»? Чи то він мене? Швидше б усередину. Де ці кляті грамоти від гетьмана? Тут вони, тут… Військо, політика… «Коруна вся!» Сподіваюся, що господар у доброму гуморі.
Виданий 1892 року «Замок у Карпатах» Жуля Верна вважається одним із джерел натхнення ірландського письменника Брема Стокера при написанні «Дракули», який почав своє впевнене крокування світом уже 1897 року. Подейкують, що саме з французького роману до «Дракули» й перекочував містичний замок, розташований у дивній східноєвропейській провінції Австро-Угорщини – Трансильванії, вигляд якого в уяві автора неодмінно мав бути схожий на побачений ним до цього монументальний шотландський замок Слейнс.
Зацікавив Стокера й інший ірландець Джозеф Шерідан ле Фаню своєю вампірською повістю «Кармілла», виданою 1872 року, події якої відбувалися в Австро-Угорській Штирії, де за первісним задумом мали відбуватися і події майбутнього «Дракули». Справила враження на Стокера й зустріч з угорським вченим-орієнталістом, мандрівником і краєзнавцем Армінієм Вамбері, якому було що розповісти про свою батьківщину й дати змалювати з себе відомого мисливця на вампірів. Із-поміж джерел натхнення можна виділити й книгу британського консула Вільяма Вілкінсона про правителів Молдови й Волощини, викривлений кровопивством збірний образ яких і дав світу найвідомішого вампіра – Влада Дракулу.
Можна вважати, шо «Дракула» потрапив у підготовлений ґрунт і через те, що внаслідок Кримської війни (1853-1856 р.р.), яка саме й почалася із захоплення Російською імперією Молдови й Волощини – васальних князівств Османської імперії (Туреччини), Східна Європа й у повоєнні роки поставала невідкритим цікавим екзотичним світом. Британські, французькі, італійські солдати, виступивши на підтримку османів проти росіян і примусивши останніх до капітуляції, принесли додому з війни чудернацькі розповіді про своїх османських союзників і їх вимушених васалів, про дивних ворогів-росіян і загалом східні повір’я, традиції тощо.
У створенні «Дракули» також питомо допоміг відпочинок Стокера в англійському містечку Вітбі, де він почув історію про загибель російської шхуни «Дмитро», що мала місце у місцевих водах 1885 року. Там він почув і неповторні побрехеньки про те, що шхуна нібито перевозила труни, які ще деякий час виносило на суходіл.
Таким чином, якщо не зважати на географічно-історичні перекручування Стокера, головним історичним прообразом Влада Дракули можна вважати Влада III, який у середині XV століття очолював Волощину. У Стокера ж Дракула є графом сусідньої Трансильванії, проте не варто вважати це такою вже великою помилкою.
У близькі до правління Влада часи Трансильванією (буквально «Залісся») керували представники трьох католицьких народів – угорці, сакси й секеї. Більше того, через досить наочний вплив саксів на Трансильванію, остання в той час також стала відома світу як Семигород (перекладна назва з німецької за сумою шести величних фортець саксів і столичного міста). Проте більшу частину населення Семигороду, у якому Влад народився, складали православні волохи, до яких і належав сам майбутній герой прославленого роману. Окрім Семигороду волохи також складали більшу частину населення однойменної сусідньої Волощини (вона ж Валахія, інколи Влахія), а також Молдови. Нині волохів прийнято вважати основними предками сучасних румун.
Цікаво, що справжнім волоським князем Влад став не з першої спроби. Після смерті батька він намагався зайняти місце князя, але не протримався на ньому й року. На деякий час його прихистили знатні родичі в Молдові, але й там згодом сталася смута. І тільки зібравши війська в Семигороді, заручившись підтримкою угорців і частини волоських бояр, він врешті-решт посів омріяне місце правителя Волощини.
Закріпившись у тодішньому столичному місті Тирговіште, і досі знаменитім побудованою за Влада баштою (з башти за легендою згодом скинеться дружина Влада, яку османи змусять повірити в його смерть), він дуже швидко почав не зважати на думки тих, хто допоміг йому прийти до влади. Попри протидію йому сусідніх князівств він запам’ятався світу насамперед як непримиримий борець проти османського поневолення Волощини й осатанілою боротьбою з внутрішніми ворогами.
Семигород, що знаходився на північному заході й перебував у васальній залежності від Угорщини, і Молдова, що знаходилася на північному сході, близька до Польщі, не бажали переривати взаємовигідну торгівлю з Османською імперією та просто не були готові до небезпеки, яку могли накликати на них сміливі дії нового волоського господаря. Конфронтація із Семигородом, який проводив агітацію щодо усунення волоського князя від влади, зайшла настільки далеко, що останній зважився навіть на військовий похід, під час якого захопив на певний час декілька семигородських міст і в них показово жорстоко стратив найлютіших підбурювачів проти нього. Натомість Семигород розгорнув проти непокірного князя вже по-сучасному справжню інформаційну війну, зокрема на кошти кількох торгових будинків був надрукований памфлет із свідченнями анонімів щодо нескінченних звірств «волоського губителя» і його кровожерливих намірів загарбати собі Угорщину, що неабияк сколихнуло Європу. Недобра слава Владу була забезпечена. Але непримиримий князь продовжив свою боротьбу проти османів.
Через те, що з ворогами зовнішніми й внутрішніми Влад III полюбляв розправлятися саджанням їх на палю, він досить швидко отримав прізвисько Цепеш («Наштрикувач»). За деякими джерелами протягом його правління було страчено майже п’яту частину населення князівства (на початку правління населення Волощини становило близько 500 тисяч людей).
Окрім зазначеного прізвиська жорстокий князь мав й інше, більш милозвучне – Дракул («син дракона», що також могло бути прочитано як «син Диявола»), яке стало більш відомим світу за його слов’янізованим варіантом Дракула. Князь отримав це прізвисько завдяки тривалому членству його батька Влада II в елітному лицарському «ордені Дракона», створеному задля розповсюдження християнства за допомогою грубої сили тодішнім імператором Священної Римської імперії. Зображення дракона прикрашало батьківський медальйон, карбовані ним монети й стіни споруджених ним церков. Син вважав себе достойним продовжувачем справи батька.
Проте як би не старався Влад, війна з османами закінчилася для нього завданням волохам нищівної поразки, у результаті якої він знову втратив владу над власним князівством. Згодом він провів 12 років у полоні в неприязній до нього Угорщині, куди вимушений був утекти від османів. Там Влад із милості угорського короля взяв другий шлюб із королівською небогою та на чолі угорських найманців спробував повернути батьківське князівство. Проте Владове військо потерпіло невдачу й було розбито силами нових волоських бояр, вірних османам. Сам він був убитий при спробі втечі при видачі його угорською стороною на боярську вимогу. Останні вже після його смерті порубали його тіло на шматки й у серцях розкидали їх довкола.
Таким чином, життя та правління Влада III було тісно пов’язано як із Семигородом, де він народився та деякий час перебував під час вигнання з Волощини після того, як волохи не прийняли його в якості нового князя по смерті батька, де він уже володарем Волощини саджав на палю ворожих підбурювачів, захопивши їх міста, хоча й згодом відступаючи до свого князівства, так і з Османською імперією, де він заручником як син васала провів юнацтво, від панування якої намагався позбавитись, від якої отримав нищівну поразку, після чого вже не зміг оговтатись, Молдовою, звідки походила його мати – дочка господаря Молдови, де він перетворився на справжнього лицаря та поборника православ’я, в якій також деякий час перебував після невдалої спроби зайняти місце волоського князя, а також Угорщиною, правителі якої замучили до смерті його батька й старшого брата, якій згодом мав завдячувати через допомогу в поверненні влади після тої самої смути, яка полонила його після втечі від османів і знову надала допомогу в спробі чергового повернення влади над князівством, а згодом видала на смерть волоським боярам після поразки.
Цікаво, що перемішані в «Дракулі» Брема Стокера 1897 року Волощина, Молдова й Трансильванія мають також переплетені долі як у минулому, так і в теперішньому. З об'єднання князівств Волощини й Молдови 1859 року істориками ведеться відлік початку створення сучасної Румунії (держава отримала таку назву через значний вплив на регіон минулого римського панування), чого письменник міг у свій час і не зауважити, але про майбутнє приєднання до неї Трансильванії, яке відбулося лише 1918 року, на момент написання твору він точно знати не міг. Незважаючи на те, що на сьогодні до Румунії входить лише частина історичної Молдови, а інша складає незалежну державу – Республіку Молдова, остання також залишається тісно пов’язаною з Румунією, її офіційною мовою відповідно до декларації про незалежність проголошено румунську, а сама держава має велику частину населення, яке підтримує рух щодо об’єднання з Румунією.
Сучасна Румунія шанує Влада III як національного героя.
До речі, якщо вже розмова про Волощину, то тут цікавим має бути й інший факт – гастрономічний. Саме від волохів і Волощини походить назва волоського горіха. Цей горіх також називають грецьким – через фанаріотський режим (режим панування підвладної османам колишньої грецької аристократії), що мав місце в цій країні в період із XVIII по XIX століття.
З Молдовою, Семигородом і Волощиною історією тісно пов’язана й Україна. Природньо, що до одних із перших після відступу московського царя Олексія Михайловича 1656 року від своїх нещодавніх обіцянок (1654 року) Війську Запорізькому, як їх уявляв собі гетьман Богдан Хмельницький, останній звернувся саме до ворогів Москви. Московське підданство мало забезпечити козакам допомогу у «вибитті з лядської неволі народу всього руського», але протектор посилаючись на зміни обставин через наступ на нього шведів поспішив укласти з Річчю Посполитою перемир’я без допуску до перемовин самого Хмельницького як нерівної сторони. А тому гетьман відтоді вважав себе вільним не зважати на перемир’я, яке він не укладав: «Я піддався не для того, аби робити те, що ти скажеш... Я з польським королем уже перед цим воював, щоб повернути свободу мені й козакам, аби вони не були холопами, а звались козаками». Не забув Хмельницький звернутись і до шведів: «Шведи – люди честі: пообіцявши дружбу й союз, вони дотримуються слова. Проте цар, уклавши перемир'я з поляками й маючи намір повернути нас в їхні руки, вчинив із нами безсердечно».
Раднотським договором 1656 року був утворений новий союз між Військом Запорізьким, Швецією, Бранденбургом, Семигородом, Молдовою та Волощиною, мета якого на цей раз (пророчо до майбутніх так званих «поділів Польщі») зводилася до «знести б Коруна вся, ніби Коруна Польська й не бувала». Апогеєм діяльності союзників стала тривала облога Варшави, яка втім не призвела до нищівної перемоги над ворогом через поспішний відступ союзників, які так само як і Москва були вимушені повернути свою увагу до інших кордонів. Таким чином, паритет сил, що фактично склався в регіоні, не дозволив Хмельницькому здійснити свій задум (Військо Запорізьке в повноцінних західних руських кордонах) і вже 1657 року після черги поразок і замахів на нього він помер, можливо ставши жертвою отруєння.
Цікаво, що до цього ще 1648 року гетьман у листі до султана Османської імперії прохав, щоб той «зволив прийняти нас вже під щасливу свою владу, приєднавши цю державу до Волоської та Мультанської землі. А мені, підніжкові своєму, за працю, як я раніше просив, так і тепер повторяю моє покірне прохання, зволь надати з милостивої ласки Волоське господарство, бо я знаю напевно, що теперішній волоський господар є зрадником Вашої Царської Милості».
Згодом Хмельницький зміг домовитися про васалітет Війська Запорізького по відношенню до османського протектора на зразок Молдови чи Волощини, але сподіваючись залишити за собою більш широкі свободи, про що свідчить грамота Мехмета ІV 1651 року: «Як тільки цей високий володарський лист прибуде, хай буде відомо, що ми говорили з вашими послами, які прийшли до нас і Осман-чауш передав нам вашого прихильного листа, і згідно зі старими османськими, візири й члени державної ради дістали переклад цього листа, в якому ви повідомляли, що приймаєте наш протекторат і що хочете бути в приятельських відносинах із нашими військами. Ви повинні знати, що ми радо вітаємо приятелів, а тому ви шукаєте допомоги й підданства, ми це даруємо, і про це ви повинні знати. Осман-чауш доповів нам усе, що ви йому переказали. Так само ми дали наказ кримському ханові Іслам Гіреєві ІІІ й нагадали йому, щоб він повернув свої очі в польську сторону, щоб вони вам і нашій державі не робили труднощів. І щоб він із татарським військом був напоготові. Тим більше, що ви з татарським князем у приязні. Як ознаку нашої ласки посилаю почесний одяг і інші ознаки приязні. Ви просили, щоб вам, як і іншим християнським володарям, з імператорської сторони було видано договір. Тому що ви засвідчили свою вірність і що у ваших краях є порядок, повідомляємо вам, що вам, як і іншим християнським володарям, невдовзі буде надісланий договір з усіма умовами й обов’язками».
Подолавши супротив шляхти й духовенства гетьман прийняв протекцію іновірця, одержавши від султана спеціальну грамоту «найвидатнішому з монархів релігії Ісусової гетьману козацькому Богдану Хмельницькому» разом із багатими подарунками, однак утримався від запрошення більших військ протектора, ніж була надана Гіреєм, посилаючись на тимчасову неможливість їх утримання, бо «край і так знищений». Але після відступу кримського хана під Берестечком того ж 1651 року й захоплення ним Хмельницького, який спробував повернути Іслам Гірея в бій, коли козаки були вимушені віддати за гетьмана викуп золотом, васалітет почав суттєво тріщати й згодом 1653 року фактично добув кінця після чергового відступу Іслам Гірея під час битви під Жванцем. Візир Кримського ханства Сефер Гази заклеймив гетьмана зрадником, чим остаточно підштовхнув Хмельницького до зміни протектора на Москву.
У подальшому, маючи на меті укладення династичного шлюбу між своїм старшим сином Тимішем і молдовською князівною, яка походила з визнаного європейського знатного роду, задля досягнення того самого статусу рівної сторони, Хмельницький організував не один похід у бік Молдови, але запланований ним наступний гетьман (той самий Тиміш), якому б він передав владу або якого мала б одностайно обрати старшина, якби від козацької демократії формально відійти не вдалося, в одному з походів загинув, повернувши очі батька на іншого сина, якого історики звикли згадувати не інакше як Юрася.
Походженням із Молдови був й один із видатних козацьких гетьманів Іван Підкова.
За радянської доби деякі частини Молдови входили до складу Української РСР, маючи статус національної автономії.
Також рекомендую переглянути телесеріал «Дракула» 2020 року – серіал із трьох серій (але огидну третю не раджу дивитись, оскільки за традицією в кожної серії свій режисер і третій із своєю роботою не впорався, до того ж ви нічого не втратите, бо кожна півторагодинна серія має по-своєму закінчену тему, де історія третьої вже виглядає досить зайвою). До купи рекомендую повний метр «Дракула» 2014 року (Dracula Untold).
Схема
Не-при-СТУП-ні СТІ-ни, / ВІК-на ЯК бій-НИ-ці –
00 10 10 / 10 !0 10
ЗА-мок У Кар-ПА-тах, / СНІЖ-на НІЧ, ім-ЛА.
10 !0 10 / 10 10 1
ВИ-є ВОВ-ком ВІ-тер – / МИ-лі ДО дзві-НИ-ці!
10 10 10 / 10 !0 10
ЧОМ че-КА-єш, БРА-те? / ШВИД-ше ДО те-ПЛА!
10 10 10 / 10 !0 1
«МИ-лий по-до-РОЖ-ній, / КЛИ-че ВАС гос-ПО-дар,
10 00 10 / 10 ! 010
ГРА-ти й ДВЕ-рі КЛИ-чуть! / БІ-лий ХЛІБ, ви-НА?
10 10 10 / 10 10 1
На-ли-ВАЙ-те, ПИЙ-те – / МІЙ то-РІШ-ній БОН-дар
00 10 10 / !0 10 10
За-без-ПЕ-чив ДО-бре… / ЗИ-му… ПИЙ до ДНА…»
00 10 10 / 10 1! 1
«БУ-ду ВІК у-ДЯЧ-ний, / ПА-не, во-є-ВО-до,
10 10 10 / 10 00 10
При-хи-СТИ-ли ВЧАС-но!..» / «СКІЛЬ-ки ТОЙ ваш ВІК!»
00 10 10 / 10 !! 1
«ВИ-шу-ка-не ПИТ-во! / ПІС-не, на-со-ЛО-до!
10 00 10 / 10 00 10
Ви-но-ГРАД зби-РА-ли / ТОЧ-но НЕ то-РІК…
00 10 10 / 10 !0 1
Я б спус-ТО-шив ДІЖ-ку!../ БА-чив Я, з бал-КО-на
!0 10 10 / 10 !0 10
МІ-сяць ВИ во-ДИ-ли, / роз-сти-ЛА-ли ШЛЯХ…
10 !0 10 / 00 10 1
КА-жуть – у ле-ГЕН-дах, / ГО-ри ЦІ дра-КО-на,
10 !0 10 / 10 !0 10
ЩО роз-БИВ ос-МА-нів: / КЛЯ-тих НА кіл-КАХ
10 10 10 / 10 !0 1
КРИ-ки ЧУ-ли ДОВ-го, / НЕ пом-РУТЬ і ДО-сі,
10 10 10 / !0 1! 10
НЕ по-БА-чать РА-ю…» / «КА-жуть… У каз-КАХ…»
!0 10 10 / 10 !0 1
ВЛА-хі-є, Мол-ДО-во! / СКІЛЬ-ки Я в до-РО-зі!
10 00 10 / 10 !0 10
СКІЛЬ-ки БА-йок ЧУВ я – / ЗА-мок НА кіст-КАХ!..
10 10 1! / 10 !0 1
ДУ-мав, ЩО роз-В’Я-же, / А бе-РЕ дрі-МО-та:
10 !0 10 / !0 10 10
НЕ за-БУДЬ, ко-ЗА-че, / ЗАВ-тра за-пи-ТАЙ
!0 10 10 / 10 00 1
ПРО со-ЮЗ Бог-ДА-нів, / ЦЕР-кву, БО су-БО-та…
!0 10 10 / 10 !0 10
ЧИ то ПРАВ-да, КНЯ-же, / ЩО не СВІ-тить РАЙ?»
!! 10 10 / !! 10 1
Силабо-тонічна система:
перехресне римування АбАб, де рими
«А» – 6-стопний хорей 10 з постійною цезурою після 3-ої стопи з жіночим 10 закінченням;
«б» – 6-стопний хорей 10 з постійною цезурою після 3-ої стопи з усіченим чоловічим 1(0) закінченням.
ID:
900707
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 09.01.2021 12:23:29
© дата внесення змiн: 07.08.2022 10:08:58
автор: Andrew Pushcha
Вкажіть причину вашої скарги
|
