Жінки! Жінки! Все нам цікаво,
І посміхаємся ласкаво,
І співчуття, підтримку виражаєм,
А потім за спиною обмовляєм
Жінки! Жінки! Ми всіх обсудим,
І всюди «носа» свого ми всунем
Ми розпитаємо : « Що?» , « Де?» і « Як?»
І хто, і що зробив щось там не так.
Жінки! Жінки! Все нам цікаво,
І посміхаємся ласкаво
Коли щось цікавеньке дізнаємось ми
Нам так кортить розповісти юрбі.
І тяжко втримати нам за зубами язика
Й мені хтось скаже: « Ти ж така!»
Я сперечатися не буду.
Бо жінка я! Такою є, такою буду.
Кого нема, того ми пригадаєм
І «кісточки» усім перемиваєм.
Прошу! Не ображайтеся на мене.
Я жінка! Й розповідаю це про себе.
Чужі скелети в шафах потривожимо,
В сім*ї «порядки» навести поможемо.
Але про себе – ми святі та божі
А дай мітлу – на відмочок похожі
Я жінка! Я така як всі буваю.
Та іноді, як всі я на «мітлі» літаю
За вірш я прошу вас не ображатися,
Як неправа, то можемо посперечатися.
Прошу вас, дами, зуб на мене не точити,
Бо іноді і я люблю, як та змія шипіти,
Бо іноді і я бува « кусаюся»,
Хоч дуже часто помиляюся.
Надія Гуржій
11,06,2020р
