йдеш, мов заможний турок, вулицею
богдана хмельницького,
зверхньо дивишся довкола:
на тобі костюмчик трійка,
лаковані черевики.
кашемірове пальто.
ти – гордий, як бенгальський кіт,
знаєш, почому повага,
й пошана, і добре ім'я.
а на роботі, не дай боже,
начальник накричить на тебе, гордого.
таке вже, як завжди, начальство брутальне,
і почалося звідусіль приниження тотальне.
і що ж це, котику, ти робиш?
доноси пишеш на людину.
ти не гордий, ти – дурний.
істинно гордим є аристократ
чи директор цирку, чи скромний мафіозі.
твоя гордість раптом зів'яла,
мов пеларгонія на морозі,
а сам ти – злий, заляканий пацюк!
кажеш, тебе ображають?
знущаються з тебе? авжеж.
поглянь, в якій непробудній
жахливій брехні ти живеш.
поглянь на себе в дзеркало,
й стули брехливу пащу.
краще йди до цирку клоуном, ледащо,
бо й сам ти не вартий своїх черевиків,
і черевики в тебе не оригінальні!
