Ось спирт розведений водою,
у ньому мабуть сорок п'ять,
обличчя спалені журбою,
жінки засмучені сидять.
П'ють не вино ліричне,
тонкий не ловлять аромат,
а глушать спиртом зло одвічне —
стирають старості печать.
Залити цим душевні рани,
відчути молодості мить,
забути про свої обмани,
розбите серце звеселить.
Обличчя в зморшках розпашіли,
у вицвілих очах печаль —
о, де ви ро́ки? відшуміли...
і промайнуло все на жаль.
У пляшці градусів за сорок,
а їм уже за шістдесят,
майбутнє — безпросвітній морок
і дні, як ластівки летять.
Не зваблюють обвислі груди,
звисають складки на боках,
сухі без поцілунків губи,
вени, як змії на ногах.
Усе в минулому давно...
заморських принців не чекають,
дешевий спирт, а не вино —
жагу кохання заливають.
25.07.2020 р.