День 30
Соул незмінно сиділа в улюбленій кав’ярні за столиком біля великого вікна звідки розкривався чудовий краєвид на набережну, хмарочоси та постійний потік людських душ.
Несподівано до неї підсів молодик.
- Ми знайомі? - здивовано спитала Соул.
- Ми з вами перетиналися, але вас певний час не було, тому я вирішив що це слушна нагода познайомитися, - відповів молодик.
- Навіщо? - холодно відповіла жінка. Найменше що їй тепер хотілося це заводити знайомства, звикати до нової людині, коли вона знала що все закінчується не так, як в казках. Тим більше не з нею.
- Поспілкуватися, дізнатися про вас, - спантеличено, чи радше здивовано сказав молодик. - Мене звати Джейкоб, але можете називати Джейк.
- Послухайте, Джейкобе, вам краще не вплутуватися в лабіринти темної людської душі, дати спокійно допити мені каву і продовжити вечір в приємнішому місці. Нехай щастить.
Жінка підвелася, залишила дві банкноти на столику і вийшла. Джейк був в легкому шоці від розмови між ними, але побіг за нею. В його голові думки метали я зі швидкістю світла, щоб знайти відповідь на єдине питання: чому? Він все ж таки вирішив наздогнати жінку і прямо спитати.
- Це все ще ви?
- Джейк. Я...
- Я роз’яснила досить доступно, як на мене, що вам радше знайти інших компаньйонів щоб провести вечір.
- Дозвольте провести вас додому, тут буває небезпечно.
- Ні!
- Але чому?
- Тому що я знаю що буде далі.
- І що ж? Розкажіть. До речі, як вас звати?
- Ви й самі чудово розумієте, - і Соул пришвидшила ходу.
Чоловік не вгавав. Йому навіть приємно було відчути адреналін який швидко розтікався по тілу. Давно йому не відмовляли та ще і так твердо. Це розпалювало прагнення розмови ще більше.
Люди навколо не звертали увагу, адже були зайняті своїми повсякденними клопотами. Соул просто йшла, насолоджуючись заходом сонця, і не могла збагнути що потрібно чоловікові поряд. «Йому зайнятися нічим? Пограти в боулінг чи більярд? Випити пива в барі чи що там роблять чоловіки по вихідних? Врешті-решт, піти в стрип-клуб».
Раптом молодик кудись зник і Соул видихнула з полегшенням. Вона і далі спокійно прогулювалася кварталами міста, оминала квіткові крамниці з неймовірним шлейфом запахів, овочеві лавки та міні маркети з яскраво-неоновими вивісками. Жінка зайшла в один із них, купила йогурт із злаками та заморожені млинці з маскарпоне та ваніллю на сніданок. Коли вона вийшла з маркету, перед нею стояв той самий молодик з букетом кремових фрезій. Вона стояла, немов укопана, переводячи погляд то на квіти, то на чоловіка.
- Це вам. Непевен які вам подобаються, але фрезії - хороший початок, як на мене, - промовив Джейк, усміхаючись.
- Ви мене переслідуєте? Я викличу поліцію, якщо ви не припините мене діймати.
- Навіщо так грубо? Я просто хотів провести вечір в приємній компанії, і цією компанією є ви. Я й досі не знаю вашого імені, - ніжно промовив Джейкоб.
- Якщо я скажу, ви підете геть?
- Ні! Я й досі наполягаю на розмові за чашкою чаю з медом та м’ятою. За рогом є затишна місцина, там люди розмовляють пошепки щоб не турбувати тишу непотрібними словами.
- Я не хочу грубити, але прошу це все погана ідея. Краще вам піти. А фрезії віддайте тій, кому вони справді потрібні. На все добре.
- Чому ви такі вперті? Я лишень запропонував розмову.
- Як я вже сказала, розвиток сценарію очевидний, - з вдаваним спокоєм відповіла жінка, продовжуючи йти у напрямку свого хмарочоса.
- І який він, той сценарій?
Соул глибоко вдихнула, щоб утримати спокій, та відповіла:
- Ми з вами невимушено розмовляємо, непомітно підкрадеться романтичний період побачень. Потім хтось із нас закохається, здаватиметься, все буде, як у славнозвісному мультфільмі - пречудово, опісля сварки. Не так стоїть зубна щітка на раковині чи не приготована вечеря, або парасолька намочила килим у вітальні. Зрештою, тому хто любить - розіб’ють серце, а в іншого - воно так і залишиться каменем, що і надалі лежатиме на чорному дні могили почуттів. Оговтатись не встигнеш, коли цей «запис» від життя гратиме на повторі знову.
Джейкоб сам не помітив, що в нього відкритий рот. Він хотів щось сказати, але підібрати слів він не міг.
- Я тільки хотів поговорити, бо помітив вас вперше, коли ви куштували булочку з вишнею. Ваша манера поїдання мене вразила. Всі кудись квапилися, бездумно напихали рот випічкою, але не ви. Ви смакували кожен відкушений шматок, вбирали насолоду від пухкої булочки, а в наш час це рідкість. Ще один раз, я помітив як ви писали щось у парку. На таке також рідко натрапити. І сьогодні, прогулюючись по алеї, я знову побачив вас, вже втретє. Я вирішив спробувати спіймати удачу за хвіст та познайомитися з вами.
- Краще не варто. На все добре!
Джейкоб так і залишився стояти на тротуарі, біля міні маркету з неоновою вивіскою «Linkl”.
ID:
882111
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 08.07.2020 09:31:39
© дата внесення змiн: 08.07.2020 09:31:39
автор: Black/Soul
Вкажіть причину вашої скарги
|
