Під самісіньким серцем, у шатах спідньої сорочки,
Дбайливо сховані, вмотані в хустку, ніс
колосочки...
Йшов через чорну ріллю, до села, через поле вже й хата...
Як же чекає голодна, зчорніла та спухла родина на тата...
Як бусинки ті, у темінь вікна, спрямовані чорні зіниці малого Іванка,
Вишневий листочок, у маренні чорного сну, зронила рукою, застигла Тетянка...
Кохана, красуня дружина, рідненька Наталка...
Рука, вже холодна, повисла, мов пліть, до останнього гріла під серцем малятко...
Йшов по ріллі, по рідній, своїй українській, родючій землі...
Ніс колосочки, для милої серцю дружини, для сина та дочки...
А ще до матусі один колосок треба буде віднести до ранку,
Дай Боже, лиш сонце на завтра всім разом побачить в фіранку...
Листопад, 2020
