Пам"яті Слюсара Олега Леонідовича
присвячую:
Душа спустилась на бузок -
Кругом літала.
Сюди в останній ще разок,
Та завітала.
Стрибнула птахом у вікно:
-Мене чекали?
Від сліз тьмяніє вже воно –
Тут всі ридали.
Бо плаче жінка, мати, син,
Сестра з сім’єю.
Адже Олег такий один..
І став - Душею.
В нім обірвалося життя –
Його стежина.
Яке без нього майбуття? –
Рида родина.
Схилила гілочку бузку
Душа в віконце,
Щоб розігнать з нього журбу
Й впустити сонце.
Бузочку гілка над вікном
Ураз розквітла,
Та не додало це за склом
В віконці світла.
Біда тут чорна і страшна
Прийшла в родину,
Бо чоловіка вже нема,
А в мами – сина.
