А олімп-найвища скеля
Здавалось,що не переживу зими
Холоду,морозу і хуртовини.
Занепала духом від журби,туги
Серце плакало як душа калини.
Я ,думала ,що зів'яну як квітка...
Задубію,під снігами вічної зими.
І що не побачу,білого світку
Як цвіте вишня і сонечко весни.
Лебединне пір'я скубали вітри
Рвали,до голого нерва до хребта.
Я ,згорала як свіча від самоти
І крила опустила втомлена душа.
А олімп- це є найвища скеля!
Яку кожен повинен пізнати.
Та не в ліжку ,на постелі...
Опустити руки і стогнати.
Коли ти, по тоненькім льду ідеш
Над безоднею,стоїш і на краю ..
Від краху,до тріумфу є божий вінець
Віриш ,в успіх перемогу свою. .
М .Чайківчанка.
