Тривога і відчай щодня
Діймаються до мого серця.
А чи брести то навмання,
А чи ж побачити озерце…
Там поруч проходять стежки,
Схилилися верби на кручі,
Співають і плачуть пташки,
І тішаться верби рипучі.
Там сонце у гіллях сплелось,
Все грається ними, нежданно –
Хмаринка…і все розбрелось.
Зробилося трішки туманно.
Лиш вітер і хлюпіт води
Нагадує про справжнє диво.
А ну б зазирнути туди!
Як гарно все там і красиво!
Як дівчинка, в нірку кроля,
Скрадається знов справжнє сонце.
Воно цілий день іздаля
До нас заглядає в віконце.
Як вигляне – весело вмить,
То знову у хмарах поникне.
Як хороше знову світить
Так, що тривога вся зникне.
