І коли я йтиму цією стежкою,
Назустріч з'явишся ти,
Наче хтось вдало кинув монеткою,
Не розбіглися кроки-сліди ...
І коли я раптом піду не туди,
Дощ закриє весь світ,
І коли раптом впізнаю: це ти,
Ти ж у відповідь скажеш: привіт.
І коли ти чомусь втечеш у ніч,
Я за тобою піду,
Блукатиму кілька днів - сторіч,
Не здамся, тебе знайду.
І коли ти чомусь втечеш у сніг,
Я стану сніговиком,
І вітер зупинить свій біг,
А сніг стане струмком ...
І я розтану у твоїй весні,
Але не щезну, хоч буду не тим,
В очах горітимуть два вогні,
І жоден не буде чужим ...
А потім настане літо,
І не потрібно бути не тим,
Як добре навчитись уміти
Не бути для когось чужим ...
Це - геніально.Саме тому, що просто. Саме тому, що щиро. Це вишукано. Це - ода справжньому. Я завжди говорила, що ви надзвичайно обдарована людина. І це не лише про вірші. Вони -відлуння вашоі чуттєвої душі. Любий коментар блякне поруч з цими чудовими рядками, тому його важко написати. Цей вірш, як музика. Він потребує тихого усвідомлення чогось над....Його хочеться перечитувати...Браво!
Чудова, добра лірика, в якій так багато душевної краси і любові! 
дякую
