А ми колись так мріяли про літо,
Як засипала снігом нас зима.
Коли мороз тріщав несамовито
І все здавалось - просвітку нема.
А січень будував високі мури,
Під саму стріху, майже до небес.
І сяяли на сонці кучугури
Немов палаци неземних чудес.
Тепер ми потай мріємо про зиму,
Щоб морозець за щоки пощипав.
Щоб сніг пухнастий вкрив поля озимі,
І січень річку кригою скував.
Щоб завірюха весело гукала
У димарі, що в білих ковпаках.
...Колись весну ми дружно виглядали,
Тепер про зиму мріємо...от так...
Ой, нема, нема, нема - десь поділася зима? 
Гарно! 
