Торкайся до нього, забувши про холод,
Неначе дитя, неначе це вперше
Такий ностальгічний, старий епізод
Припав до душі, вона ж точно не збреше
Ти точно із тих, хто і років у сто
Всміхнеться блискучім дарунку
Накинувши своє стареньке пальто,
Підеш зустрічати чаклунку
Так дивно й прекрасно, що з плином років
Це почуття у серці не згасло
Таке воно тепле, як сяйво ліхтариків
Давніх таких, заправлених гасом
Асоціацій з мільйон виникає
І казка наївна, та що про Умку
Лускучник, Морозко, велика Алтаєв
І мами - про дивні на склі візерунки
Чаруйся ним, доки Вона дозволяє
Таким пустотливим танком перламутру
Вкраде його Сонце, бруківку залляє
Не буде чому радіти нутру..
