Вона не любила на себе увагу
І часто звертала у бік тихих вулиць
У тій голові щось собі малювала,
Щоб в сіру буденність не повернутись
Вона не шукала між друзів - нещирих
Бо вірила серцем у вірність і дружбу
Хоч потім боліло нестерпно, мов вивих
Та бруд не пускала у віддану душу
Красу виявляла в звичайній калюжі
Бо в ній відображення цілого неба
Хотіла себе вберегти від ілюзій..
(Хіба ж такі спроби робити не треба?)
Могла посміхатись крізь витерті сльози
Могла дивуватись байдужості світу,
Та точно не вірила в пусті забобони,
Що темрява може завадити Світлу
Вона помічала зірки серед бруду
Той ллється з усіх газетних прилавків
І тишком, навшпиньках тікала від люду
Що втратив свій глузд від дешевих порядків
3/09/19 (с)
