Засніжені вершини і безмовні,
Не кожному дано туди дійти.
А звідтіля земля мов на долоні,
Все видно до дрібниць із висоти.
Холодні, вічні недосяжні гори,
Блукають хмари серед їх вершин.
Роки ідуть за сотнями мільйони,
По колу, по спіралі часу плин.
Внизу: кохаються, страждають, плачуть,
В постійній боротьбі добро і зло.
Святкують...І оплакують невдачу,
Усе старе, бо так завжди було.
Міняються правителі, знамена,
Раби вмирають і вмирає знать.
Щороку опадає листя клена,
А сиві гори мовчазні стоять.
Тоді як ніч вдягає чорну рясу,
Удень, як метушня по всій землі.
І що їм - дощ, вітри і стрілки часу,
Все знають, пам'ятають, бо живі...
І що їм революції, майдани,
Їх не здивують зради і війна.
Ні квіти в полі ніжні і духмяні,
Ні чаші болю випиті до дна.
2019
