Листя опадає із дерев,
заскиглив вітер, чи то нерв
відкрився від судоми літ -
осінь щедра на печалі.
Неначе дні,
що відірвалися з життя,
летять собі помалу
у невідомі далі
жовтавими сторінками історій...
Буття читає свій лекторій
кому ? Й чому відходять
самі кращі, а роки мої молоді
також до пам'яті в смітник
ретельно позбирав двірник -
той час, що править усіма,
ще й зрадить ненароком.
І ради нема, і скоро зима,
і пробирається змія
тих спогадів тепла -
по тілу вигинається чимдуж...
Піду, схожу із того в душ -
на вулицю під свіжий дощ.