Коли розсипаються кулі опалим листям,
Розколупуючи зморшкувату шкіру землі,
Вона стогне, й наперекір всім глуздам і смислам,
Бойовий клич стелить по зчорнілій ріллі.
Коли співають гармати, аж завивають,
Посилаючи смерть на далекі відстані,
Незломлені герої безглуздо вмирають,
Смерть завжди безглузда – неоспорима істина.
Підтанцьовуючи між снарядами,
В феєрверкові страшних вогнів,
Із косою, з своїми обрядами
Косить сотні відважних життів.
Коли тиша страшніша від спалахів,
Бо не знаєш, кого заховала під ковдрою,
І від звичних воєнних запахів,
У суху траву ховаєшся мордою.
Бо вже сам, як звір, із Оскалом,
Все людське склав в кишеню обережно.
Не знаходиш себе перед дзеркалом,
Сам від себе став незалежним.
Та лиш смерть з-за плеча заскалиться,
Оцінивши в пакунку скарби,
Чорнопика, відступить, бо зжалиться,
І піде, забравши торби.
І тоді хай співають гармати,
Хай летять феєрверки вогнів,
Ще зарано тобі помирати,
Ще своїх ти не бавив синів.
