Сиділо літо хати на підвалині,
Перебирало теплий ще пісок...
Ще вчора- буйне картоплиння - спалене,
Зеленим морем пінилось квіток
Десь трохи журно, наче вже не вдома я,
Останні повеління - у блакить:
Нехай легкОю крилам буде втома
І за тепла вся зграя долетить...
Тоді міняло одіж на деревах-
Складало в скриню зелені сувій:
Спочатку ти - похнюплено до клена-
Спровадь мене в сорочці золотій...
Закрався біль в куточки його ока,
Та він ховав той погляд поміж віт
Небесна вись, колись така висока,
Вступала тихо в літа теплий слід
Я в квітні десь...присяду на підвалині,
З проміння буду коси вам плести
Трава задзебенить на сірім камені,
Малим корінням вчепиться рости
Н. Карплюк-Залєсова