Серед могил панує спокій,
Тут зробиш крок – вже інший світ,
А в ньому зовсім не та осінь,
Бо в ній лиш спогади і біль…
З холодних плит, застиглі очі
І погляд наскрізь в душу йде,
Безмовні риси вуст жіночих
Гранітне сковують лице.
Неначе з докором цей погляд,
Ви ще живі, а нас нема…
Згорівша зі свічками доля
І замість дому лиш плита.
Старі, дорослі…Зовсім діти,
Батьки, знайомі та чужі,
Обличчя різні…Схожі квіти,
І очі в траурі сумні…
Позаздрить польовий безсмертник,
Між сухостоєм у полях,
Барвистим клумбам на могилах
В рожево-білих кольорах.
Сяйливі бліки серед квітів,
Життя свічок-коротка мить,
Чим яскравіше в рядах світить,
Тим більше серце в нас щемить.
Життя і смерть…Між ними доля
І швидкоплинна суєта…
Є гірше смерті лиш неволя
Й байдужа, заздрісна душа.
Тож поки палимо мИ свічку,
Й не нам несуть букет жоржин,
Ми зберігаймо пам`ять вічну,
Про тих, хто відійшов з родин.
Хто поглядом колись торкнувся,
Сердець, душі чи хоч очей…
Я теж тихенько помолюся
Біля могили у цей день….
