Тебе чекала у старому парку.
Там осінь листями прикрила каяття.
Навіщо дарував мені подарки,
Навіщо обманув мене, дитя?
Коли торкалась до твого я тіла,
То вірила, що ти мене кохав.
Я зараз тільки зрозуміла,
Що ти зі мною тільки грав.
У Білій Церкві парк «Олександрія».
У ньому пересвідчувався ти.
Але так швидко розчинились мрії,
І дощ змиває їх в калюжі самоти.
В ставках глибоких тоне моя юність.
Зачинені ворота вже на вхід.
З коханням першим розминулася
І тільки помахала йому вслід…
08.10.2019 Дмитро Дробін
