Ти загубила крило між ранковими хмарами –
Біле, пухнасте і ніжне – тонке і легеньке.
Після кружляння у снах, у надранішніх мареннях,
Як долетіла без нього,
пташечко моя маленька?
Наче дарунок, твоє крило
в небі над всім.
Сонця не видно за темними рисами гір.
Твоє крило ж в небесах вже освічене ним,
Чи то твоє сяйво від нього блистить до цих пір?
Взявши твоє крило, намагаюсь злетіти.
Намагаюсь піднятись. Успіхи досить сумнівні.
Махаю, в надії здійнятись, вознестись над світом.
Побачити світ цей ізверху - далеким і дивним.
Димком сигаретним, дизельним димом, кадилом
Так би хотів їх створити - ті крила – повсюди.
Творив би у небі, в повітрі – для тебе ті крила.
Бодай би такі, раз не вміють літати ще люди.
Ти загубила крило між ранковими хмарами.
Легке таке і пухнасте. Таке невагоме…
Для мене ти вже й в небесах – знаменнями, чарами…
А у житті – ти всього лиш прекрасна знайома.
