Серед мільйонів вранішніх зірок,
Що впали долу краплями із неба,
Гостріє срібний лагідний пророк,
В якого істина, то є як дихати потреба.
Десь там ховається твоя терпка́ печаль,
Яку вкриває з ночі вітер,
Вдягає ніжно місячну вуаль,
Аби тобі був час зробити вибір.
А ти зробив?
Бо я не можу,
Для мене то є каторга одвічна,
Немов потрапила на кару Божу,
Якась історія буденності комічна.
Коли немає - дуже треба,
А коли є - кричиш до неба,
Навіщо мати то я мушу,
То не моя - чужа потреба,
Дай, серед моря мені сушу.
Мені дай холоду в запа́лі,
А серед холоду - тепло,
Боже, скажи в які ще далі
Мене на цей раз занесло?
Який мій шлях, яке моє прокляття?
Чи оспівають предки у віках
Моє теперішнє заняття?
Та ти мовчиш, а я, кричатиму до тебе,
Допоки не почую голос твій,
І він лунатиме до мене з неба,
Зараз мені він дуже треба.
