Рабиня слів. І Ви мене купили.
О шарм отой очікувань, розмов.
Як зорі у словах отих світили,
і як від щастя плакала любов.
Яким глибоким те було мовчання.
Як блискотіли діаманти фраз!
Спасибі, друже, за весну кохання,
назавжди в серці збережу я Вас!
А біль росте: безжальна ця розлука.
Цей біль кипить: зрослися ми удвох!
Сплелись назавжди душі наші й руки.
Нас роз'єднати може тільки Бог!
...І ми запитуємо тепер, коли все у житті стає минулим: що ж внесло нового коханя? Першим воно було, чи останнім - не має значення. Значення має його зміст, рушийний чи руйнівний... Більш розлого у нарисі http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840546
РАй земний і небесний - заодно! Цілком солідаризуюся, Валентино! 
