Ти різний біль пережила,
І навіть той, що звуть любов’ю.
Коли образа змита кров’ю,
То не потрібні тут слова.
Бо коли квіти, не літа,
Несуть в дарунок, хоч без пари.
Біль коле серце вечорами,
Чому ж та доленька сліпа?..
Красива жінка є в тобі,
В житті ти вміла закохатись,
І не бажала опиратись,
Бо так написано в судьбі.
Неначе вітер по полях,
Приходить з часом просвітління,
Вже внучка – третє покоління,
Шукає долі власний шлях.
Всього я з пам’яті не стер,
Горять тумани сивиною,
До нині марю я тобою,
Я все б віддав тобі тепер.
Простити треба, треба жить…
Життя – це море неозоре,
Прости образи, моя зоре!
Дозволь на відстані любить.