Дід ішов через лісок, біг за ним малий Дружок.
Пес вперед все забігав. Дідусь від нього відставав,
поспішав, догнать хотів... та рукавичку загубив.
Ось з'явилась мишка Руду, побачила рукавичку.
- Тут я жити, - каже, - буду! А тут жабка Жас плигає.
- В рукавичці хто? - питає.
- Мишка Руду, шкряботушка. Тут у мене є подушка.
- Я Жас, жабка-скрекотушка. Вмію в хатці прибирати,
люблю квіти поливати. Хочу тут з тобою жити. Давай
будемо дружити!
- Ну, іди! - сказала Руду.- Мати подругу я буду.
От уже їх двоє. Знай. Коли біжить малий Зай.
В рукавичці хто? Не знає. Все ж сміливо так питає:
- А хто, хто в цій рукавичці? Подарую вам по стрічці.
Дуже хочеться до вас.
- Тут мишка Руду, жабка Жас. Ти є третім поміж нас.
Разом веселіше жити, будеш воду нам носити.
То ж іди!
Зай зайшов до них туди.
Тут лисичка Лас біжить, в рукавичку зазирає.
- Хто тут є? - вона питає.
- Мишка Руду, жабка Жас, малий Зай. Ти хоч до нас?
- Прошу вас, мене впустіть. Вмію борщик я варить.
Четверо тепер їх стало. Аж тут вовчик прибігає.
- В рукавичці хто? - питає.
- Мишка Руду, жабка Жас, малий Зай, лисичка Лас.
А ти хто?
- Я вовчик Вов. Принести я можу дров й затопити у
печі, та спекти вам калачі. Дуже хочеться до вас.
Поміщуся тут якраз.
- Та вже йди!
В рукавичку Вов зайшов. П'ятий. Місце ледь знайшов.
Де не взявсь - біжить кабан.
- Хро - хро - хро! Як добре вам! В рукавичці хто?
Скажіть. І мене туди впустіть.
- Мишка Руду, жабка Жас, малий Зай, лисичка Лас,
вовчик Вов до нас прийшов. Ледве місце тут знайшов.
- Я кабан Баван. Впустіть. Буду вірно вам служить.
Знаю, де ростуть грибочки, їх засолимо у бочки.
- Що ж робити? Та вже йди! Шостий ти.
Вліз і той. Так тісно стало... Тут в кущах щось затрі-
щало. Це ведмідь іде й питає:
- А хто, хто тут проживає?
- Мишка Руду, жабка Жас, малий Зай, лисичка Лас, є
сіренький вовчик Вов ще й кабан Баван прийшов.
- Добре, що я вас знайшов! Упустіть до рукавички.
У ліску, там де смерічки, маю пасіку. Повірте ви мені,
ведмедю Реду. Принесу вам бочку меду!
- Тісно тут. Прямо до сліз.
- Та я скраєчку.
І той заліз.
Уже семеро їх стало. Місця кожному з них мало.
Рукавичка аж тріщить.
Дід огледівсь... Зрозумів, що рукавичку загубив!
Став Дружка свого він звати, щоб іти її шукати.
Знову пес вперед побіг, він відразу узяв слід.
Рукавичку ту знайшов, та на ній тріщав вже шов.
Що за лихо, за біда? Ворушилася вона! Дружок тоді:
- Гав!Гав! Гав!.. з рукавички всіх прогнав.
Дід на смерічці помітив лиш стрічку... коли забирав
там свою рукавичку.
Віршований варіант народної казки можна використати,
як сценарій для драматизації з дошкільнятами. Дітки
залюбки запам'ятовують і грають віршовану роль.
Чудово, цікаво, казкові назви у героїв. Гарно, Надієчко!
дуже гарні поетичні візії на тему української
класичної казки не те що модерні казки та на їх основі мультики, від героїв яких дорослому страшно і гидко не те що дітвакові
моє шанування
Діточкам сподобається! 
Рада, що сподобалося! 
Весела сімейка зібралась. 
