Я так люблю́ свої червоні черевички
Й такого ж кольору у мене є берет.
І клеїться до нас ця сила звички,
Й не знати хто кого в полон бере.
Я так люблю усе легке і кольорове!
Хіба веселка вас за душу не чіпа́?
Я підберу, немов хустину, слово!
У вірші їх пов'яжу, мов в снопа.
Якщо намисто, хай тако́ж буде́ червоне!
Ще із ромашок я сплету собі вінок.
Я взую попри всякі заборони
Червону пару диво-чобіток.
Я бачу: вдалині жовтіє наше поле
І найрідніша синь твоїх й моїх небес.
О, будь прихильною, ласкава доле,
Щоб навесні Христос в душі воскрес!
