На клумбах в мене ще нарциси не цвіли
І я хвилююся, що надто вже запізно.
І зимно в квітні, сонце десь під ковдру ще залізло,
Пожовклі з осені, дощем прилизані луги.
Від приморозків рудне цвітом абрикос
І забарився в хмарах життєдайний дощик.
Іди-іди до нас, ми вже зварили тобі борщик,
Бо суховій сміття старе несе й складає в стос.
Старенький дід ховає пагін, щоб не змерз
Так зосереджено, немов вдяга онука.
Бо як замерзне - для старенького тяжка розпука,
Що добре серце крає тисячами гострих лез.
Підмерзли, бачу, мої лілії й ірис.
Вода в відрі - каток для хлопчика-мізинця.
Такого-от природа для людей дала гостинця,
Щоб пустотливий люд хоч трішки свого пальця гриз.
Ми засмітили пластиком усенький світ!
І щовесни й щоосені земля палає.
І кожен, хто ще Бога в серці має, закликає:
"Сліпі, прозріть! Глухі, почуйте! Це - останній біт!"
