Злочинець. Я тебе у твого світу вкрав.
Світу примарних надважливих справ.
І розумів чудово, що у руки взяв,
Не маючи на це найменших прав.
Злочинець. Як тепер дивитись тобі в очі.
Туди ти рвешся. Там твоє єство.
Я ж відпустити і не можу, і не хочу.
Здавалось, роблю це тобі назло …
Злочинець. Що ж я творю із тобою.
Несу за хмари, кидаю з небес.
Буває, задоволений собою,
Мов добрий янгол, часом злий як пес …
Там десь уже придумали покару,
Завели справу аркушів на сто,
Хоч іноді кричать таємно браво
І нишком називають: пан «ніхто» …
Злочинець. Може я це несвідомо,
Може я зовсім ненароком залетів в зірки,
І падаю, бо відчуваю втому,
Лишаючи у небі спалахи й дірки …
Руйнуючи твої оманливі планети,
А може просто втратив я свій зір.
І запускаю у планети ці комети,
Немов якийсь космічний звір …
Наслухався порадника Евкліда,
Скрутив той світ немов якийсь листок,
Обурилась дивачка Немезида,
І встановила вже тюремний строк …