А у вас було так, що навіть думати про інших не хочеться?
Неначе на серці знак, поставлений вогнем кохання лоскочеться...
А як сильно я хочу кричати!
І уже не знаю, як ці муки здолати...
З уст твоїх, вилетіла пташечка і залізла мені під ребра пером...
Ти думав рук своїх, шкодую? Та мені не вперше, лезом немов крилом...
Скажи, що мені втрачати?
Я і так більш, не зможу нікого покохати.
Ти довго мене не побачиш,
Та з часом напишеш: "Пробачиш?"
І вибачу, так, бо кохаю!
І світу, без тебе не знаю!
Та чи напишеш, це колись?
Чи ж мрії мої збулись?
О ні, ми надто горді, щоб вернути час з нуля.
І може в новому акорді, не чекає на мене петля...
Цей біль, сильніш за мене
Його породжує все що вогненне...
А серце проїдає думка, найбільш,
Що більш не прочитаєш жодний мій вірш...
