ДУХ СУЩОГО
Злетів з небес він, струшуючи вись,
Аж Небо спорожніло й завиття́
Блукало схоластично як колись,
Ще за часів світанків сповиття…
У хаосі ж отім вже зародко́ва вісь
Бездумно теліпа́ла майбуття
Розпо́між зорь і пилу. Ухопивсь
За краплю Всесвіту і долі маяття,
Таємний дух Всевишнього і чийсь
Безмежний подих з свого окуття
Занурив Землю в шлюб. І зачались
В лоні її пологи. Тремт серцебиття
І велич Сущого пройня́ли все наскрізь.
Безодні морок згинув. Паростки буття
Розмаєм барв розси́пли й запліднивсь
В ній гріх й любов, дар смерті і життя.
Павло Гай-Нижник30 січня 2019 р.
