Ходили містом голі королі,
Покрикуючи іноді на свиту,
Вділяючи за лесть якісь паї,
Кидаючи копійки ворожбиту.
Вони ж усі кругом на голяка:
І той товстенький, і горластий скраю,
І той маленький,
Навіть той, кого не знаю,
А грають роль одну –
Якогось павука.
А мухи, комарі і всяка інша живність
Бездумно ки́даються в сітку на живця,
Виконують якусь дурну повинність,
Хоч і не бачили божка того з лиця.
Один комар якось як розхрабрився,
І підлетів з тьмяної сторони,
Павук у нього зразу як вчепився,
То став комарик тонший від струни.
Кричить, пищить: я ж був на всіх нарадах,
Я з вами селфі у фейсбуці викладав.
- О ні, нездаро, з’їм такого гада,
Щоб потім ти мене в суді не здав.
І схрумав без кісток громадянина,
Пустив сльозу на згадку про портрет,
І втішився, що то є не свинина,
Вождівський вдяг на голову кашкет …
