З тобою здавалося, що жити можна вічно,
бо в вічності ти був посол.
Ми пили пиво й розмовляли не сценічно,
про те, як діє трамадол.
"Якщо погаснемо,- то ще на пів століття,
ми будем сяяти, як ті зірки...",
і просто просирали наші дні молодоліття,
і не потрібні тут лапки.
У темному під'їзді холодної зими згорали ми,
під звуки жовтої гітари,
складалися слова собі в блокноті у рядки
утворюючи вічні чари.
Я вчора була в тебе вдома у твоєї мами,
вона мені зробила чай.
Невиліковні нам лишив ти шрами
коли пішов собі у рай.
