Тане вечір, що зринув на росних лугах.
Тиша... тиша...
З далі вилився вітер, пішов по кущах,
ледь колише...
Смаком свіжим повітря густе він обмив –
пахом бору,
закрутився і в темну далекість відплив –
десь у зорі.
Зорям тісно на небі, як нам на землі,
в млі тремтливій
ніч обсипали, снігом лягли на гіллі
груш на ниві...
Білий пил, як туман срібний, покрив простяг
низом, вище...
Станув вечір, що зринув на росних лугах.
Тиша... тиша...
Натальля Арсеньнева
Тае вечар
Тае вечар, пачаты на росных лугох.
Ціша... ціша...
З даляў выліўся вецер, пайшоў па кустох,
ледзь калыша...
Смакам сьвежым паветра густое абмыў
пахам бору,
закруціўся і ў цёмную далеч адплыў,
недзе ў зоры.
Зорам цесна у небе, як нам на зямлі,
ймглой трымцівай
ноч абсыпалі, сьнегам ляглі на гальлі
йгруш над нівай...
Белы пыл, як туман сэрабраны, залёг
нізам, вышай...
Стаяў вечар, пачаты на росных лугох,
ціша... ціша...
